Хтось із нетерпінням, а хтось непевно перетинає подвір’я школи. Їх покликав перший дзвінок. Маленьких, старших та навіть дорослих. З помітним хвилюванням учні школи гімназії №9 у Старокостянтинові займають свої місця на святковій лінійці. А для цих юнаків та дівчат  розпочався останній вересень у їхній альма-матер.

Емоції геть різні. У серці і радість, що знову зустрілися з однокласниками, і сум, адже цей рік у школі останній.

Канікули минули активно, тепер попереду – продуктивне навчання. Та діти діляться: у гімназії теж не буває сумно. А от першокласники ще тільки починають пізнавати, яке воно – шкільне життя. Хоча вже з ентузіазмом.

Вони вперше зібрали портфель до школи, вперше перетнули її поріг, і ось, врешті, почули свій перший дзвінок. Але більше за них, мабуть, хвилюються рідні. Бабусі, які прийшли підтримати своїх першачків, зізнаються – емоції переповнюють.

Новий навчальний рік має закінчитися новими звершеннями та досягненнями. І тут не обходиться без підтримки батьків, вчителів та благодійників. Усі об’єднали зусилля заради майбутнього покоління. Та й самі учні показують неабиякі результати.

Підтвердженням того, що усі зусилля, докладені до навчання та виховання, недаремні, став і цей хлопчик. Йому перед усією гімназією вручили почесну грамоту  ДСНСівці за те, що він перший помітив пожежу та повідомив дорослим. Тепер Костик мріє рятувати життя.

А для того, щоб досягнути бажаного – так важливо мріяти. У Дениса, який тут навчається, ще влітку здійснилось одразу декілька мрій. Завдяки фонду родини Кольгофер він побачив святкову столицю та отримав подарунки і оплески сотень людей, адже став переможцем конкурсу “Омріяна Україна очима дітей”. А тепер доброчинці вкотре здійснили ще одну мрію, цього разу вчителя Юрія Івановича.

Заступник директора розповідає: треба йти в ногу з часом, адже нове покоління потребує нових технологій. І завдяки підтримці благодійників все вдається.

Новий навчальний рік несе багато сподівань. І коли мрії дітей та дорослих стають реальністю – повірити у хороше майбутнє значно легше. Тож, у школі, чи після її завершення – не втрачайте віри у дива… бо вони трапляються.